Річка Збруч

Збруч

Річка Збруч – протікає на межі Хмельницької і Тернопільської областей, ліва притока Дністра. Загальна довжина 244 км, а в межах Гусятинського району – 69 км. Площа басейну – 3395 км². Бере початок з джерел поблизу села Щаснівка, Підволочиського району на Авратинській височині. У верхів’ї долина маловиразна, схили її пологі, розорані.  

У середній течії долина V- подібна (каньоноподібна), шириною 0,5-1,6 км, схили круті, розчленовані ярами і балками. Заплава до 80-100 м., іноді відсутня. Середня глибина 1,5-2 м. Ширина річки 8-11 м., глибина на плесах 2,5-4 м. Русло має численні меандри, трапляються порожнисті ділянки, багато островів і стариць. Похил річки 0,8 м/км, площа поперечного перерізу 22 м², швидкість течії 0,57 м/сек., витрата води 15,54 м³/сек. Основні притоки – Гнила (права), і Бовванець (ліва). Живлення мішане, з переважанням снігового. Характерні літні дощові паводки. Виникають льодові утворення (забереги, шульга) у грудні. Льодостав (крім порожнистих ділянок) встановлюється на початку січня, скресає у середині березня. Споруджено невеличкі ГЕС (Боднарівська і Мартинківська) та близько 140 ставків.

Дослідники вважають, що назва гідроніма виникла від діалектного слова „збруч”, яке означає болото. Місцеве населення називає болота, з яких витікає річка Збруч, „збручами”. Інша версія твердить, що назва річки Збруч бере початок з слов’янських часів. Але тоді наша річка називалася „Боруч”. Коли в людей запитували, куди вони йдуть, чулося у відповідь: „За Боруч”. Пізніше дві літери зникли і утворилася назва річки – Збруч.

Сама річка у минулому була широкою, повноводною і судноплавною майже на всі її довжині. Так, у 1933-1934 рр.. під час будівництва на Збручі першої Сатанівської гідроелектростанції було знайдено монети часів римського імператора Гордіана ІІІ, карбовані у Фракії. Одночасно з дна річки було витягнуто важкі дубові колоди-сваї, залишки пристані для суден, які протягом віків пробули у воді, що не раз підтверджували легенди, які розповідають старі сатанівчани, що поблизу гори Лазарецької колись була велика річкова пристань, а річка Збруч була судноплавною.

В ІХ-ХІ століттях територія теперішнього Поділля була заселена східнослов’янськими племенами – тиверцями та угличами, що входили до складу Київської Русі і мали з її центром всебічні господарські, політичні та культурні зв’язки. І знову Дністер, разом з своєю лівою притокою Збруч стає великою водною артерією Київської Русі, другою після Дніпра, по якому проходив знаменитий шлях „із варяг у греки”. В ті далекі часи в своїм верхів’ї річка Збруч зближалася з річками Дніпровського басейну – річками Горинь і Случ. Човни і галери волоком перетягували з однієї річки в іншу з’єднуючи в єдину торгову систему дві великі слов’янські річки – Дніпро і Дністер.

Декілька разів по річці Збруч проходив кордон між різними державами та територіями, як от згідно Кревської унії (1385 р.) по річці Збруч проходила лінія, яка розділяла зони володінь Польщі і Литви на Поділлі. Західним Поділлям заволоділа польська шляхта, а східним Поділлям володіли литовські князі. Пізніше польські магнати здобули перемогу і повністю оволоділи Поділлям. В 1434 році створено Подільське воєводство з центром у Кам’янці-Подільському.

В ті далекі роки вздовж річки Збруч проходила одна з ліній оборони від турецько-татарських набігів. По лівому берегу зводили оборонні споруди у Збрижі, Гусятині, Сатанові. Після першого поділу Польщі у 1772 році, Австрія захопила частину території Галичини та західне Поділля. По Збручу пролягає східна межа її нових, щойно загарбаних володінь. Цісарські урядовці не поспішали вирушати з далекого Відня до України та й назвали, невідому їм річку по своєму – Підгірці. Назва була внесена на карту імперії. Але в народі залишилася жити справжня назва – Збруч. Тому влада вирішила офіційно заборонити стару назву, а за її подальше вживання встановила немалий штраф – 25 золотих ринських. Безглузда заборона проіснувала не один десяток років.

На початку ХІХ століття у верхів’ях Збруча пролягав знаменитий „дементьєвський шлях” транспортування ленінської „Іскри”, перший з трьох, що йшли через територію Галичини і Поділля. Організатором був революціонер-підпільник Й.В.Басовський (партійний псевдонім – Дементьєв). Повернувшись з-за кордону в Росію, він налагодив зв’язки між галицькими та російськими агентами і з середини 1901 по 1902 рр. з допомогою жителів надзбручанських сіл організовував переправу літератури через Збруч. Тільки за квітень 1902 року було переправлено 30 тисяч примірників „Іскри”.

У роки першої світової війни 1914-1917 рр.. по Збручу проходила лінія фронту між австро-угорськими та німецькими військами з однієї сторони та російськими військами з іншої сторони. В листопаді 1920 року на лівому березі Збруча остаточно встановлюється радянська влада. В 1921 році був укладений мирний договір країни Рад і Польщею про те, що по річці Збруч проходитиме кордон. Він проіснував до 1939 року. У вересні 1939 року Червона Армія переходить річку Збруч і відбувається возз’єднання Західної і Радянської України.

У 1941 році під час другої світової війни німці по Збручу провели кордон, так звана „лінія дистрикту”. В 1944 році радянські війська перейшли річку Збруч і визволили окуповані території від німецько-фашистських військ. Сьогодні по річці Збруч проходить адміністративно-територіальна межа між Хмельницькою і Тернопільською областями.